Писарівка
Волочиський район, Хмельницька область

Історія села

ІСТОРІЯ СЕЛА ПИСАРІВКА

      До Писарівської сільської ради входить одне село Писарівка, територія сільської ради займає 2839га. Нині в селі проживає  1700 жителів, з них – понад 100 дітей дошкільного віку, майже 400 – молодих людей. Сільська рада нараховує 618 дворів.

      Село Писарівка Волочиського району Хмельницької області лежить на Правобережній частині України, в західній частині Волино - Подільської височини  /Авратинської / за  20 км. від р. Збруч, що впадає в р. Дністер та за 24км до районного центру м. Волочиськ.

        Вперше село Писарівка згадується в документах 1593р.  Але існує ймовірність про його раніше існування. Село названо Писарівкою тому,  що колись тут жив писар  Іван, до якого приходили люди із навколишніх поселень, щоб написати якусь бумагу. Воно було свідком запеклих боїв козацьких полків з шляхетськими військами в період визвольної війни українського народу в 1648- 1649 роках. Писарівчани всіляко допомагали селянсько – козацькому війську Богдана Хмельницького. Після Зборівської угоди це військо через село відходило до Дніпра і мешканці села поповнювали загони Богдана Хмельницького.

       У другій половині ХУІІст. Писарівка не раз була об’єктом нападів турків і татар, які його руйнували. Мешканці села в 1734 році брали участь в повстанні проти феодально – кріпосницького гноблення. Восени цього року тут діяли гайдамацькі загони Івана Кобуцького.

      Село Писарівка раніше перебувало у володінні Станіслава Собищанського, а в кінці ХІХст. належало поміщикові Мартину Часновському, а с.Війтівці (нині входить в с.Писарівка) – пану Скибинецькому і входили до Маначинської волості Старосинявського повіту Волинської губернії. За даними 1896р. в с.Писарівка і сусідньому с.Війтівці нараховувалось 108 дворів з населенням 901 чоловік українців, 50 поляків, 82 євреїв. Всі селяни займались землеробством. По кількості землі вони ділились на “поєдинкових”, що мали по 16 моргів і “пікових”, що мали по 8 моргів землі. Селяни вели трипільне господарство, сіяли озиму пшеницю, ячмінь, овес, гречку, горох, просо. Врожаї були середні, сінокосів у селян було дуже мало, більшу частину яких вони перетворили на ріллю. Свого хліба у селян було мало. Його збирали стільки, що вистачало для власних потреб. Коли ж виникали потреба у селянина частину хліба восени продати, то навесні він мусив купляти хліб. Безземельні селяни працювали на панській землі в місцевому фільварку. Серед них майже кожен знав ремесло шевця.

       У селі була церковно – приходська школа, в якій у 1893 році навчалось 25 хлопчиків. На утримання школи з коштів прихожан церква виділяла лише 130крб., у той час, як на утримання церкви відпускалось 324крб.74коп. Крім того, церква мала понад 85 десятин землі.

       Медичне обслуговування населення було відсутнє, в результаті чого часто ширилися епідемічні захворювання. Так, в 1847 році була епідемія кору, в 1848 році – холери, в 1859 році – кору і дизентерії, в 1872 році – холери.

       В 1909 році помер пан Скибинецький, який часто хворів і лікувався за кордоном. Після його смерті опікуни його дітей (5 синів і дочки) розподілили землю між синами (йому належало декілька сіл). Село Війтівці було передано в оренду на 7 років посесору Шульцу, який платив пані Скибинецькій грішми, які мали бути посагом єдиній дочці. Він володів цією землею до приходу радянської влади.

       У 1917 році в с.Писарівка було 222 двори, з них бідняцьких – 114, середняцьких – 78, заможних селян – 23, куркульських – 7. всього землі було 1520га, з яких граф Часновський мав 660га, піп і дяк – 40га, селяни – 820га і 82 двори були зовсім безземельні.

       Велика Жовтнева Соціалістична революція 1917 року прокотилась хвилею і через Поділля. Почався розгром поміщицьких маєтків і в 1918р. заарештували Шульца, а панську землю розділили між селянами. Насамперед наділили безземельних селян, а потім – малоземельних.

       У цьому ж 1917 році була заснована початкова школа, яка розміщувалась в маленькій хатинці. Після громадянської війни вона продовжила своє існування. Учителем був Каспровський, він закінчив духовну семінарію, був хорошим організатором. Хор його учнів займав перші місця в районні.

      У лютому 1918р. в село вступили австро – угорські війська і відновились буржуазні порядки. Незабаром повернувся в с.Війтівці Шульц, який забирав своїх коней, худобу, накладав на них велику контрибуцію.

      В період громадянської війни в селі побували банди петлюрівців, денікінців, поляків.

      В 1924 році в селі було вперше організовано колгосп під назвою “Зірниця”, який об’єднував до 1928 року лише 7 господарств. Його очолював Іван Керебко. До кінця 1928 року в колгосп вступило вже 75 дворів і його очолив Степан Пундик.

     В 1935 році колгосп був учасником наради передовиків сільського господарства в м. Москва(головою на той час був Пилип Ніконенко). В 1937 році передові ланки виростили по 512цнт цукрових буряків з гектара. П’ятисотниці колгоспу удостоєні державних подяк і премій.

     Багатими ставали колгоспи, заможно і культурно стали жити колгоспники, але війна, розв’язана з Німеччиною, перервала мирне життя села. Воно одне з перших потрапило під удари гітлерівців.

     12 липня 1941 року в село вступили німецько – фашистські війська. Німці жорстоко поводились з населенням : грабували, били, молодь вивозили в Німеччину. Було розстріляно 2 чоловік, вигнано в Німеччину 130 чоловік, спалено 12 хат. Перед наступом Червоної Армії навесні 1944 року німці замордували 3 чоловіки.

     При визволені села в березні 1944 року брали участь воїни 226 та 280 стрілецької дивізії 4 танкової армії, 17 гвардійської механізованої бригади. 112 воїнів навічно лягли в нашу подільську землю. В 1956 році при в’їзді в село зі станції Війтівці на їх могилі було встановлено залізобетонну скульптуру воїна і меморіальну плиту з іменами загинувших.

    Після визволення села в березні 1944 року багато чоловіків було мобілізовано в ряди Армії. 196 односельчан не повернулись до рідного села, залишившись в землях Тернопільщини, Польщі, Німеччини. Їх імена навічно вписані на обеліску воїнам – односельчанам, які загинули в роки війни.

    Почалась відбудова села і колгоспів. А відбудовувати було що. Ворог знищив майже всі господарські будівлі, забрав коні, велику рогату худобу, свині, віці, було розкрадено і знищено машини, дрібний сільськогосподарський реманент, вози. Колгоспи фактично почали будуватись заново. Не вистачало машин, тяглової сили, гартового заліза, вугілля. Всі роботи виконувались кіньми, волами і вручну, урожай збирали косами і серпами. В 1954 році колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в м. Москва. В 1980 році господарство очолив енергійний голова колгоспу “Зоря” Гуменюк Олександр Михайлович, який швидкими темпами почав відбудову трохи занедбаного господарства. Було відновлено тваринництво : завезено продуктивні телиці, свині, птицю, вівці. Значно зріс добробут села : повністю газифіковано житлові будинки жителів та приміщення соціальної сфери села, асфальтовано і освітлено майже всі вулиці села , проведено водопровід, відкрито дитячий садок, музичну школу. За цей період оновилось наше село двома новими вулицями, побудовано більше 20 нових будинків.

    Поряд з трудівниками полів і ферм в розвитку села приймала участь і соціальна сфера.

    На території села є Писарівська загальноосвітня школа І-ІІІст., в якій нині навчається майже 240 дітей. Багато знатних людей виховала школа, які і нині працюють в різних сферах виробництва : Концевича Михайла Григоровича – Героя Соціалістичної праці, Баталюка Володимира Івановича – генерал – майора бронетанкових військ Армії України, Соколюка Миколу Микитовича – контр-адмірала, Глущака Анатолія Степановича та Суховецького Миколу Миколайовича – письменників, членів Спілки письменників України та багато інших.

    В 1972 році в селі було відкрито новий Будинок культури з бібліотекою і великим читальним залом, які донині проводять різноманітні культурно – масові заходи. Особливо славиться щорічне свято “Ой, на Івана Купала”.

     На території села працює фельдшерсько – акушерський пункт, дитячий садок “Зоряночка”, Писарівська дитяча музична школа, 10 магазинів, 2 кафе .

     На території сільської ради працює ТОВ “Лан Ін вест”, яке орендує земельні паї жителів села, фермерські господарства “Марія”, “Родина”. Більше 120 чоловік вийшли з паями і обробляють їх одноосібно.

     Писарівська сільська рада на своїх засіданнях періодично розглядає питання соціально – економічного та культурного розвитку села, зокрема роботи медичних і культурних закладів, школи, торговельного обслуговування, соціального захисту населення, благоустрою села, проведення земельної реформи, дотримання законності і правопорядку. Економічна стабільність, вирішення соціальних питань сприяють довірі жителів села до влади, зміцненню держави.