Писарівка
Волочиський район, Хмельницька область

історія костелу

Нестримно спливають століття. У вогні пожежі і запеклих воєн гинули твори митців і будівничих. На місці старих виростали нові міста і храми. Чим дальше від нас епоха, тим менше ми знаємо про неї, тим важче нам зрозуміти життя і інтереси людей тих часів. Але кожна епоха залишає свідків, що красномовно розповідають нам про неї. Ці свідки — пам'ятки архітектури, які найміцніше протистоять натискам часу.

Серед цих пам'яток чи не найцікавішими є церкви, собори, монастирі. Храми України... Великі собори і маленькі церквички. Скільки їх спалено монголо-татарами і турками, знищено в період сталінського режиму! Але історія знає безліч прикладів, коли на місці зруйнованих храмів, зводились нові, ще кращі й міцніші. Бо нашому народу ніколи не бракувало здорового глузду, щедрості душі і ... віри. В Україні завжди схиляли голову перед людиною, яка сіяла хліб, пестила дитину та зводила храми.

Із здобуттям Україною незалежності почалося якісно нове відродження релігії та релігійності її населення. Виникли сотні релігійних громад, відновили свої функції храми, розширюється прийом на навчання у духовні заклади. Одним словом, релігія відроджується. На зламі ХХ-ХХІ століть стало очевидно зрозумілим, що людство переживає справжній релігійний бум. Цьому явищу даються різноманітні пояснення: від прискорення віри у самій природі людської душі до незадоволення людей пануючою в суспільстві соціально-економічною несправедливістю. Феномен релігійного буму проявляється у найрізноманітніших формах, але найбільше він є показовим для нашої держави, для якої характерний високий ріст числа віруючих. Якщо у середині 80-90-х років XX століття, коли вперше почали проводитися соціологічні дослідження у масштабах усього СРСР, відношення віруючих і невіруючих складало приблизно - один до двох, то вже у 2000 році картина різко змінилась: від 40 до 60% опитаних стабільно зараховували себе до віруючих. Разом з тим, ретельне та довготривале міжнародне дослідження стану релігії у наших країнах виявило доволі цікаві факти. Воно показало, що сучасна релігійність носить поверхневий характер і часто зводиться лише до прийняття певної, відповідної атрибутики і дотримання формальних вимог (хрещення, носіння натільного хрестика, невживання свинини ). Інші ж релігійні канони, такі як періодична молитва, відвідини не менше одного разу на місяць релігійної служби, регулярне сповідання, дотримання постів, читання релігійної літератури, не дотримується і половина опитаних, які назвали себе віруючими. До того ж релігійне світосприйняття у частини віруючих, особливо в тих, котрі схильні до особливої моди, до зовнішньої, показової релігійності, відрізняється у більшості розмитістю, невизначеністю, відсутністю ясного змісту. Як правило, такі люди признають існування Бога як нематеріальної і неосяжної розумом сили і вірять в наявність науково необгрунтованого потойбічного світу з раєм і

 

пеклом.  Одночасно спостерігається і послаблення позицій свідомого безвір'я. Сучасні «невіруючі» святкують релігійні свята і відвідують храми. Поверхнева характеристика сучасної релігійності виникає із недостатньої поінформованості населення щодо сутності релігії . Взагалі релігія (від лат. religio - набожність, святиня, предмет культу) - це світогляд і світовідчування, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ); заснована на вірі в існування бога або богів, надприродного . Це також невід'ємна складова духовного життя людства, значною мірою основа нормування повсякденного життя.

Католицизм на Волочищині, як і у всьому нашому регіоні, має досить глибоке коріння. Про це свідчить зокрема те, що Кам'янець-Подільська Римо-Католицька дієцезія була створена вже у 1375 році. Першим кам'янецьким єпископом був домініканин Вільгельм. Перебування частини Поділля під владою Османської Імперії, спроби ліквідації дієцезії царем у XVIII-XIX століттях, революція 1917 року та в перші часи тоталітаризму залишили на ній дуже болісні рани, однак не привели до цілковитого знищення. Церква, незважаючи на переслідування, жила. Події останніх років минулого століття відзначилися ширшим зацікавленням до релігії серед суспільства, котре до цього часу залишалося під впливом атеїстичної пропаганди. Це відкрило дорогу до відродження релігійного життя і дало надію на відновлення церковних структур. Відновлюючи церковні структури в Україні 16 січня 1991 року, Святійший Отець Іван Павло II призначив єпископа Мар'яна Яворського архієпископом митрополитом Львівським, а для складової частини метрополії - Кам'янецької дієцезії, до якої увійшла територія Волочиського району, був призначений Ординарій. Єпископом дієцезіяльним був призначений Ян Ольшанський. Дуже виразно ожили спільноти давніх парафій,  які не були знесені радянською владою, а їхня активність проявлялась не лише в масових молитовних зборах на руїнах існуючих костьолів, але також у сміливому прагненні до повернення забраних храмів або у планах розпочатого будівництва нових. Оживлення релігійного життя ставило перед єпископом нові і дуже конкретні завдання. Значно збільшилася кількість людей, котрі прагнули користати з релігійної послуги. Стаючи перед важливим фактом браку священослужителів, єпископ та вірні були змушені до запрошення священослужителів з-поза меж України. Душпастирську працю на Поділлі виконували також священики підготовлені в Ризі. Почали діяти і священики, які навчалися і були висвячені у «підземеллі».

Віруючі, бажаючи зберегти свою релігійність і відповідні моральні норми, почали старатися, щоб костьоли і парафії були відбудовані в тих місцевостях, де вони проживають. В такий спосіб розпочато будівництво костьолів і реєстрування парафій. На

 

цей час у Волочиському районі нараховується 13 громад, загальною чисельністю віруючих у 1 200 чоловік . На території району знаходиться 9 костьолів, з яких 3 є пам'ятками архітектури. Є також 4 каплиці

( пристосованих приміщень), у яких відправляються Богослужіння.

Наступною, доволі значущою, є громада у Писарівці - Парафія Непорочного Зачаття Діви Марії. (див. фото 1)

У    Писарівці    до    цього    часу костьолу   не   було   взагалі,   село належало до парафії села Купіль. Писарівський костьол Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії розташований на садибній ділянці, успадкованій Шемердою Катериною Іванівною. Як згадує жителька села Писарівки Суровцева Марія Антонівна, 1924 року народження, що до 1920 року жителі села Писарівки ходили до храму в село Купіль. З 1920 по 1928 роки парафіяни відвідували службу Божу у храмі в селі Зелена. Парафія у Писарівці зареєстрована 8 грудня 1988 року. Велика заслуга у становленні та відродженні католицької віри у Писарівці належить уже нині покійному отцю Яну Ольшанському, який проводив важку підпільну релігійну діяльність під час комуністичного режиму. У цей період писарівчани їздили на відправи до костьолу Святої Анни у місто Хмельницький (Гречана). Тамтешнім настоятелем храму був Вітовтас Меркіс. А також незначна частина їздила до католицького храму у Підволочиськ. Число вірних зараз становить близько 850 чоловік. До Писарівки також відносяться парафіяни дванадцяти навколишніх сіл.

Зі слів Марії Антонівни дізналися, що одного разу як ксьондз Ян Білецький відправляв похорон у нашому селі , до сповіді прийшло дуже багато людей, тому священик запропонував відкрити парафію. Старше покоління не вірило у можливість мати сільський храм, а молодь вирішила: «Буде!» Для того, щоб побудувати храм, потрібно було отримати дозвіл у керівництва . Пішли на пораду до голови колгоспу «Зоря» Гуменюка О.М., який допоміг скласти прохання. Знайшлося 20 небайдужих людей, а саме:

Біла А.П., Шемерда І.Л., Шемерда М.Л., Біла Г.К., Суровцева М. А., Глущак П.А, Пашковська Г.І., Резнік Л.А., Глущак М.А., Лучкова Г.І., Похитун З.В., Пастух Ф.В., які вирішили збирати документи на отримання земельної ділянки під будівництво храму. У райвиконкомі у 1989 році Закальська В.І. відмовила у виділенні земельної ділянки . В облвиконкомі чекало теж саме. Залишилась одна дорога - у Москву. В 1989 році Шемерда І.Л., Суровцева М.А. та Лучкова Г.І. вирушили до столиці зі своїм проханням. Сказали зачекати. Не дочекавшись дозволу , зібрали кошти з населення та купили садибу.  (див.фото2-3) Отець Ян Білецький, освятивши хату, проводив недільні служби. В цьому ж році розпочали будівництво костьолу зусиллями парафіян. 30 жовтня 1990 року єпископ Ян Шрютва з Польщі освятив фундамент. (див. фото 4)

Як згадує Регула Леоніда Петрівна, 1930 р.н., по ліс їздили до Бубнівки, цеглу купували в Наркевичах, метал у Війтівцях. Люди добровільно приходили і допомагали у будівництві: підвозили пісок, подавали цеглу, мішали бетон. Будівництво затягнулось аж на чотири роки. Консекрував збудований  храм   16  липня 1995 року єпископ Ян Ольшанський.

 Ще костьол був недобудований , а священики вже в ньому відправляли святі літургії, готували дітей до першої сповіді і Святого Причастя.(див. фото 5-7)

Костьол — двоповерхова споруда цегляна, оштукатурена, під шубою. Над центральним входом розміщено чотиригранну вежу з куполом у вигляді піраміди, на якій знаходиться хрест як символ католицької віри. По обидва боки розміщені статуетки ангелів, як хоронителів Божого Храму. У вежі знаходиться дзвіниця , у вікні якої вміщено статуетку Матері Божої. Над центральним входом в храм є віконце у вигляді кола, що символізує безкінечність людського життя.(див фото 8)

В середині костьолу розміщений вівтар, костьол , хори та приміщення сакристії . На вівтарі, з якого священики відправляють службу Божу, стоїть табернакуль, в якому знаходяться Пресвяті Дари - Тіло і Кров Господні. Стіни і   стовпи оздоблені маляркою. При вході до Храму знаходиться Розп'яття Ісуса Христа, біля якого знаходиться освячена вода. (див. фото 9)

З розповіді Курти М.А, 1945 р.н., ми дізналися, що зайшовши до Храму парафіяни роблять знак Христа , вмочивши руку в освячену воду. По обох стінах у залі розміщені стації, за якими проходить Хресна Дорога. Зі стін дивляться на нас живі очі образів святих. У центрі вівтаря розміщено чудотворний образ : свята Бернадетта з Люрт, яка склавши руки благає про зцілення людської душі і тіла. Ліворуч від вівтаря ікона Милосердного Ісуса. Образ Христа з сумними добрими очима. Суворо і владно дивиться на нас Вседержитель. І уста у нього не усміхнені, і правиця не лише благословляє, а й застерігає. І образ святої Фаустини, якій явився образ Ісуса Милосердного. Праворуч образ святого Йосипа з дитятком. З трепетом і любов'ю дивиться він на маленького Ісуса, якого ніжно пригортає до грудей, та ікони святої Терези від дитятка Ісуса та святого Антонія. В костьолі зберігаються Пресвяті дари, реліквії святих Фаустини, Максимиліана, Жанни Беретта Моля, Яна Павла II Блаженного.(див. фото 10-13)

 Першим настоятелем храму був Ян Білецький. З 1998 року до сьогодні - отець Роман Казьмєрчак. Служби Божі відбуваються щоденно. Найбільше парафіян на недільних і святкових літургіях (Різдво Господнє, Благовіщення, Пасха, Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) (див.фото14-15). Настоятель отець Роман організовує молитви не тільки у Храмі, але й вулицями села. На свято Божого Тіла парафіяни організовують чотири вівтарі, під час процесії біля яких іде молитва. (див фото 16)

  Під час Святої літургії священики охрещують дітей, вділяють Таїнство шлюбу. (див.фото 17-18)

  Велику увагу священики приділяють християнському вихованню, у чому найбільш ефективним засобом є катихеза в парафіях. Метою організації було створення таких умов, за яких кожна дитина могла хоч би раз на тиждень брати участь у катихезі, де готують дітей до першої сповіді і Святого Причастя.(див. фото 19-20)

   Місцем проведення катихез стали спеціально збудовані приміщення при костьолах, а в більшості випадків наймані в школах класи, дитячому садку, в приватних будинках парафіян. При костьолі діють спільноти: лицарі Непорочної Діви Марії - для дорослих, молоді і дітей; Живий Розарій; домашня церква; Світло Життя; Курціята визволення людини. Створено хор, засновником якого є ксьондз Чеслав, що допомагає священикам проводити Святу Літургію. (див.фото 21)

   Керівництво парафій організовує також різного роду паломництва. 3 31 липня по 5 серпня щороку відбуваються «Канікули з Богом» в санктуарії Летичівської Божої Матері, а перед тим, 16 липня, організовують похід прочан у Тарноруду. (див.фото 22-23)

   Спілкуються парафіяни з парафіянами других областей України та іншими країнами. (див. фото 24-25)

   «Сіон» - це активна музична молодіжна спільнота , що покликана проголошувати Добру Новину. Римо-католицький гурт (парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, с Писарівка) заснований 11 вересня 2009 року священиком о. Олегом Сакаєвим. Головною ціллю гурту є впровадження Євангелії у спільноти, щоб кожен християнин міг словом і життям проголошувати Божу любов. Гурт названий на честь гори Слави Божої - Сіон. «Сіон» являється постійним учасником різноманітних християнських концертів, фестивалів та зустрічей: фестиваль «Подих життя», ( м. Тиврів), фестивалі колядок (м. Летичів),(див.фото 26-27),  щорічні з'їзди молоді у містах Хмельницькому, Житомирі, Львові, Вінниці, Вінницькій області, Одесі та інших містах України і за її межами. Однією із визначних подій у житті гурту є співпраця з польською молоддю, яка допомогла групі «Сіон» реалізувати власні твори і музику на студії звукозапису у м. Гданськ.(див.фото 28-29)

Також «Сіон» є учасниками масштабного польського фестивалю «Молодь і любов», на який приїздить молодь з усього світу. Численні концерти Різдва Христового та Христового Воскресіння гурт готує у парафії.

Священики, монахині та звичайні віруючі римо-католицької церкви завжди намагаються допомогти майбутнім мамам і молитвою, і порадою, і опікою, і навіть житлом. Симпатичний будиночок знаходиться неподалік костелу, в центрі Писарівки. На його фасаді - образ Ісуса милосердного та блаженного отця Гвідона з дітьми. Отець Гвідон у XII столітті заснував громаду Святого Духа, яка створювала такі будинки. Тут могли знайти прихисток хворі, діти, одинокі матері, вагітні. В таких будинках служили священики, монахи та сестри-монахині. Перший такий дім був заснований у Франції. Отець Гвідон побудував його за власні гроші. Згодом такі будинки з'явилися в багатьох країнах світу.

 Зведення дому Захисту життя на Волочищині почалося у 2001 році.(див.фото 30-31).  Тоді його заклали для сестер-монахинь, які мали приїхати у Писарівку. Того року Львів відвідав Папа Римський. «Ми завезли наріжний камінь майбутнього будинку до Львова, і Папа Римський його освятив, - розповідає настоятель парафії Непорочного зачаття Непорочної Діви Марії у Писарівці отець Роман. - Згодом в Україні пройшли два конгреси щодо захисту життя, у якому наші парафіяни брали участь. І там почули страшну інформацію. Виявляється, в Україні офіційно щороку вбивають мільйон ненароджених дітей. І Україна є світовим експортером тіл ненароджених дітей для виготовлення різних косметичних засобів та ліків. Ці цифри запали парафіянам у душу. У нашому храмі тривали спеціальні молитви за життя, за майбутніх батьків та дітей. Навіть якось замовили службу за жінку, яка вирішила позбутися дитини. Як згодом з'ясувалося, ця жінка змінила своє рішення і дала життя дитятку». Приїжджали у Писарівку і священик та монахиня з Польщі, розповідали, що там діють так звані будинки самотньої матері. Католики Писарівки (а у селі велика католицька громада) перейнялися бідою ненароджених дітей, вирішили відкрити у себе подібний заклад. Й почалося будівництво. Два роки тому до Писарівки приїхали сестри-канонічки Святого Духа. Засновником цієї громади сестер є якраз отець Гвідон, і вони опікуються дітьми, матерями, які виховують дітей, хворими й одинокими. Сестрам-монахиням доводиться вирішувати різні питання, шукати гроші. А часом це так непросто, адже існує дім на людські пожертви. А дехто ніяк не бажає допомагати скромним жінкам у темному вбранні, які й українською допуття не розмовляють. Але це тільки на перший погляд монахині тихенькі і непримітні. Насправді вони мають досвід аж ніяк не легкої роботи й навчилися і гроші знаходити і достукуватися до сердець, навіть якщо вони й трохи зачерствіли.

Праця священників та їхні молитви, молитви парафіян звернені до Бога не були марними. В 2011 році студента Городоцької духовної семінарії Підкову Вадима було висвячено на священика. Отець Вадим працює в м. Бар. (див фото 32)

Нам хочеться, щоб після цієї розповіді ми з вами стали трішечки кращими, розумнішими і добрішими. Нехай над храмом душі нашої розпрозорюється високе духовне небо, хай не покидає нас гордість за свою історію і культуру, хай єднає нас всіх патріотична гравітація, хай не міліє розум і душа. Адже кожен обирає свою дорогу до храму...